Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."

– Я разом з тобою піду з войськом до дочки своєї.

І так вони їхали усі разом, аж приїхали до Грицевого дому. А на другий день казав король пана запросити в гості. Пан прийшов і привітався з таким можним царом. І зачав він журитися, що вже він ніц не є годен зрівнятися з Грицем. А король розказав панові, як то ся стало все. Що він був зачарований на вовка, а його дитина була в воді, але не втопилася, а жила з рибою.

– А тепер щастя таке прийшло, що вона вийшла на світ з води, а я з вовка перейшов на чоловіка. Теперка я тут буду паном, а ти, вельможний граф, зі сторони меї маєш вступитися.

І економ засвідчив, як свідок, що він видів, як з вовків зробилися люди.

І пан з тої журби не знав, що зробити, і взяв пістоля, і застрілився. А Гриць зачав панувати від того часу.

Данило Лепкий

(1858–1912)

Народився у с Літиня на Дрогобиччині, був священиком у різних селах Галичини, ординальним шкільним комісаром, членом Народного комітету. Тривалий час очолював у Старому Самборі «Просвіту», заснував Кредитове товариство. Друкував у часописах повісті, оповідання, етнографічні нариси. Номер у м. Старий Самбір.

Вода в людовой вірі

Уже найстарші та й найдавніші народи, про котрих тільки згадує історія, надавали або самій воді божеську силу, або зображали собі особне божество, володіюче водою та її струями. Старі єгиптяни почитали живучих у воді крокодилів, а найпросвіченіші народи старини, римляни і греки, заселяли глибокі хвилі ріки різними богами, богинями та духами. Тая віра про водяні духи, про їхню силу та моць була і єсть до нинішнього дня між народами слов'янськими. Воду кождий майже народ наділяв божественною силою, се нічого дивного, бо ж прецінь і нині люди ої науки, як от геологи і натуралісти, випроваджують з води початок світа, ба навіть сама біблія звертаєся до сего джерела початку світа та роду чоловічого. Що ж дивного в тім, єсли простий, неосвічений чоловік тій воді, котра его роли надає «влаги» (плодовитости), за помочю котрої шукає він своє здоровлє та свою через слабость утрачену силу, єсли тій воді приписує він моць та силу самого моцного божества? Між нашим простим сільським людом множество різного роду віровань гомонить про той елемент, – в яких видах він ся показує людові в природі. Я зібрав, скільки міг, невеликий одламок той старої віри про воду, походячої з давної, передхристіянської давнини по селах нашого краю, маючи передовсім на ціли, щоб не одно гарне та вельми поетичне вірованє зберечи від забутя, а при тому хочу показати ту велику силу творчества нашого люду, его фантазію та его погляди на світ та на природу.

ДЖЕРЕЛА

Не тілько наш народ але майже всі народи світа почитали джерела від непам'ятних часів та приодівали їх різними божеськими силами; декотрі свої оселі, міста та села закладали над джерелами, віруючи, що в воді кирниць перебувають різного роду божества, котрі будуть опікуватися та піклуватись жителями та своїми сусідами. У нас на Руси-Україні розповсюдилася широко й далеко віра про чудотворну, майже божеську силу джерел і нині гомонить вона голосним гомоном між нашим сільським та маломіщанським людом. Не буду довго розводитися над тим, згадаю тільки про тоє, що наш люд бачить у воді появи чудотворних образів.

При джерелах, кирницях і потоках Зеленого тижня пересиджують мавки, котрі в людовій фантазії зображаються божищами; в Літині вірить простий люд, що по при кирницях, джерелах та потоках вночі св. Юра, св. Онуфрія, Петра, Івана Купала пересиджують чарівниці та ворожки, ждучи тої дуже важної для себе хвилі, в котрій вони зможуть набрати з води потрібної для себе сили. Я був кілька разів на Красній-Грушовій в Дрогобицькім на одпусті на Успеніє Пресвятої Діви. Множество народа з різних сіл спішить до того села в той день до каплички, поставленої над кирницею серед толоки, обмаєної, наче зеленим вінцем, зеленим рястом густих верб. І серед побожних богомольців, що тиснулися по цілющу воду до кирниці, я бачив множество таких, котрі, кидаючи до джерела кусники хліба, шмати та друге, хотіли затим лишити свою слабість або лиху долю в чудотворній кирниці.

В Літині в пов. Дрогобицькім вірує простий люд, що в кирницю не годиться ані плювати ані кидати камінєм та грудами; нераз чув я, як мати перестерігали своїх маленьких дітей, щоби вони не робили того, бо з кирничної води вирине дух, котрий заскубоче їх на смерть, або порве за собою у глибоку пропасть.

Людові казки та оповіданя знають такі джерела з чудотворною водою, котра не тілько помагає на різні рани, хороби та слабости, але котрою умившись, стає і сивоголовий старець назад молодим, черствим та здоровим чоловіком. Ті чудотворні джерела знаходяться «за синими горами, за густими борами, за великими пропастями та за глибокими озерами». Від одної старої баби в селі Теглові в окрузі Равськім чув я, що ті джерела стережуть ріжні духи, котрі нікого з людий не хочуть допустити до них. Лише одному старому батькови, котрий через ЗО літ шукав свого сина, – говорила тота баба, – котрого загубив у лісі, вдалося в саму Великодню неділю достати до того джерел, умитися тою водою та одмолодіти. Однак злі духи, довідавшися про тоє, розірвали єго на кусники. Ба, що більше: навіть сі кусники з сего чоловіка спалили вони, щоби вони, змочені чудотворною силою, не оджили.

В Вороблевичах коло Дрогобича чув я таке вірованє від одного селянина. Єсли гадину чоловік здибле, нехай не лишає єї на дорозі або на траві, лише нехай повісит на патиці на сонці, бо сли тілько вода скропить забиту гадюку, вона певне оджиє і тогди помститься на своїм убійцю. Але ще що! Потяту на дрібненькі кусники гадюку скропити лише кирничною водою, а вона оджиє; таку велику цілющу силу приписує у своїй вірі наш люд кирничній воді.

В людових казках над кирничними водами стоять величезні закляті палати; в лісі над студеним джерелом в казці про дванадцять розбійників, записаної в Равськім, стоїть печера розбишак. В печері тій у темному підземному льоху знаходиться величезна діжка наповнена людськими головами,